Чому розбиваються мрії,
Які ми у серці плекаєм?
Чи ж мріяти зовсім не вмієм?
Чи в них порятунку шукаєм?

Як часто ми в мріях рожевих

Собі безтурботно літаєм.
Давно вже прокинутись треба,
Але ми цього не бажаєм.

Ми в хмарах ілюзій блукаєм,
Даремно вбиваючи час.
Та він нам цього не прощає,
Й правдиво карає нас.

Бажання свої ми лелієм,
І сон навіть часом втрачаєм.
Тоді безневинна мрія
Вже в манію переростає.

Про щастя чуже ми мрієм,
Й собі оправдання шукаєм.
Собою вже не володієм,
І совість останню втрачаєм.

А дехто лежить на дивані,
І сповнення мрій всіх чекає.
Але, щоб здійснились бажання,
Ніяких зусиль не вкладає.

Нам небо дає підказки,
Якщо ми їх вперто шукаєм.
Розіб’ється мрія-казка,
Коли ми їх відкидаєм.

А той, хто ніколи не мріяв,
Хіба ж він насправді щасливий?
У снах він літати не вміє,
Це пустка в обгортці красивій.

Пусті, небезпечні, крилаті…
Вони можуть вщент розбиватись.
Якщо ж все життя не дрімати,
Вони мають здатність збуватись.

Від мрії є два шляхи –
Вперед, якщо є устремління.
А другий шлях – втрата душі
Від одержимості й ліні.

Якщо ж поруч з мрією віра живе,
То стане реальністю й казка.
Любов і надія здолають усе.

ТО Ж ЗНАЙТЕ,ЩО МРІЯТИ ВСЕ Ж ПРЕКРАСНО!(с)